Історія виникнення

Відділ Союзу, що базувався на Українській Православній Церкві Канади у місті Оттаві, вперше зібрався у лютому 1952 року, через два роки після заснування парафії, на початку він був відомий як відділ ім. Св. Софії. Перша керівна верхівка цього підрозділу складалася з таких осіб: Мирослава Дакур – президент, Іванна Петрівська – віце- президент, Ірина Мушка – секретар, І. Шандро – секретар англомовної документації; Перл Крокош – скарбник; Павліна Дорофі, A. Кубишевська та Tатяна Чала входили до комітету з аудиту, роль керуючого з питань прийому гостей виконувала Полін Дорофі. Через якийсь час, відділ зіткнувся з деякими труднощами та із зменшенням кількості членів. Сестринство, яке також існувало при громаді, перебрало та продовжило на декілька років цю діяльність.

14 лютого 1960 року на організаційній зустрічі, де зібралося декілька жінок, відбулося офіційне перейменування відділу на честь Лесі Українки. Керівництво щойно названого підрозділу складалося з Анастасії Тріщук – президента; Марії Мex – віце-президента; Дapycя Кір – секретаря; Mарія Кіщук – помічника секретаря; Перл Крокош – скарбник. На засіданні при заснування відділу були присутні Олена Даркович, Євгенія Гавриляк, Аделя Керелюк, Наталя Кодак, Ірина Лошні, Марія Мандзюк, Катерина Мосійчук, Ірина Мушка, Мирослава Михалков, Марія Токарик та Люба Подольська, Татяна Чала, Павліна Дорофі, А. Кубишевська, Іванна Петрівська і Марія Кіщук. Річна вартість членства в організації на той час становила $2,00.

В перші роки пріоритети молодих та сповнених ентузіазму членів відділу складались зі створення соціальних та культурних програм, скерованих на підтримку парафії, яка постійно збільшувалась, та на збереження українських культурних традицій. Декілька комітетів були створені з метою забезпечення планування соціальних заходів та культурної діяльності, включно з мистецтвом та ремеслами. Їх перші проекти складались з приготування та роздачі обідів у парафії, продажів вживаного одягу, проведення коротеньких курсів з мистецтва розпису писанок, традиційної випічки та вишивки. Деякі з цих курсів навіть транслювались місцевим телебаченням. Дехто з відділу відвідував ткацькі курси у місті Банфф, провінція Альберта, і пізніше поділився своїми здобутими навичками з іншими членами організації та парафіянами.

Спектр діяльності розширювався, і у ньому з’явилися заходи, присвячені українській літературі (Свято книжки), вечори вишивання, урочисті церемонії прийняття нових членів та сезонні свята, як наприклад, концерт для дітей на день Св. Миколая. Були також втілені в життя ініціативи з вишивання скатертин на обідні столи та вироблення прикрас для декору церкви. Члени відділу також продемонстрували активність в галузі соціальних послуг – вони відвідували хворих та осіб, які постійно перебували вдома через вік чи стан здоров’я.

Вирішальна роль у парафії

З часом ролі розширилися і зріс рівень відповідальності та активності Союзу Українок. Протягом років члени організації також брали участь у різноманітних релігійних заходах, в тому числі співали у церковному хорі, допомагали в справі управління парафією, а також були складовою частиною оргкомітетів. І на сьогоднішній день Союз Українок щороку організовує, готує та подає три основні урочисті обіди – напередодні Свята Водохреща (18 січня), на Спільне Свячення ( у неділю після Великодня) та на Храмове Свято (день святкування в парафії, на початку вересня).

Пріоритетом Союзу залишається підтримка парафії усіма можливими шляхами – і фізично, і фінансово. З самого початку діяльність відділу передбачала збір коштів на побудову головної будівлі та інших споруд собору. Серед засобів використовувались покази мод, чайні вечори, лотереї-бінго, і, звісно, базари, які завжди користувались популярністю. Союз Українок організовує щороку два великих базари: один у період, що передує Великодню, і другий – перед Різдвом. У 1989 році, в результаті посилення зв’язків з місцевою громадою Оттави, відвідуваність цього заходу значним чином зросла. З того часу населення Оттави з нетерпінням очікує на базари Української Православної Церкви, де вони зможуть скуштувати традиційні українські страви та придбати смачну та солодку випічку, яку жінки з Союзу готують разом з парафіянами. На організацію кожного з базарів йде кілька місяців приготувань, і в результаті усі вони проходять успішно і постійно приваблюють як українців, так і усіх інших жителів Оттави.

Церковні базари є первинним джерелом коштів для Союзу Українок. Більша частина отриманих грошей йде на пожертву церкві, де їх використовують на ремонт та прикрашання собору. Найбільш запам’ятався 1989 рік, коли зібраних коштів вистачило на розширення, поновлення та закупівлю обладнання до церковної кухні.

Покоління відданих, обдарованих та працьовитих жінок слідкували за тим, щоб інтер’єр церкви завжди був доглянутий та гарно прикрашений. До сьогодні вони пильнують за тим, щоб зал був доречно декорований, щоб колір рушників та скатертин на вівтарі та столах відповідав порі року чи конкретному релігійному святу. Щорічно у Страсну П’ятницю Союз Українок збирає пожертви на квіти, якими прикрашають постамент для Святої Плащаниці.

Протягом року вівтар та столи у Соборі вкривають рушники, складні візерунки та дизайн яких роками створювали багато жінок: Орися Степка, Ольга Бохенко, пані Монюк, Анна Косован та Марія Костюк. Рушник, що зображує двох кольорових птахів і зазвичай використовується у декорі катедри, з якої проводиться служба, виконаний пані Монюк. Марія Костюк вишила одяг, що був подарований преподобному Ярославові Буцьорі, а також два набори хоругв із зображенням Ісуса Христа, Богородиці Діви, княгині Ольги та князя Володимира, повний набір скатертин на вівтар, так само як і додаткові рушники до вищезгаданих комплектів. Марія Костюк була вшанована сенатором Мак Гарбом у 1999 році за її відданність та внесок у створення вишиваних предметів декору Собору. Ірина Мушка, Марія Голюк та інші пошили декілька занавісок для собору, а також вбрання для вівтарних прислужників. Окрім цього, пані Голюк і Галина Желем пошили завісу для церковної сцени, а остання створила ще на додаток й фіолетові скатертини на вівтар та столи, якими вкривають їх під час Великого Посту. Союз Українок також фінансує та проводить закупівлю чисельного вбрання для священика.

Підтримка молодіжних організацій

В парафії була організована українська школа, так само як і в інших містах зі значною часткою українського населення. У Оттаві такий навчальний заклад, як суботня ранкова українська школа, був заснований у 1952 році. Протягом років, члени Союзу Українок виступали в цих класах в ролі вчителів. Традиційна любов українців до співу і танців передавалась дітям за допомогою хорів та гуртків, обдаровані особистості навіть акомпанували учням під час щорічних концертів до дня Св. Миколая, дня нарождення Тараса Шевченко та Дня Матері. Ці школи були наріжним каменем для цілої парафії та української громади. Школа на данний момент вже перестала існувати, однак усі її колишні вчителі, учні та їх родини полюбляють поринати у спогади тих таких особливих часів.

У 1962 році у парафії був створений відділ Спілки Української Молоді Канади (CYMK). При фінансовій та особистій підтримці членів Союзу Українок, ця організація фокусувалась на діяльності молоді до кінця 70-х років, а пізніше намагалась йти назустріч потребам усіх нових зростаючих поколінь.

У спробі передати парафіяльній молоді основи православної віри, Союз Українок, із залученням декількох успішних добродійок та дівчат з коледжів, фінансово підтримав відкриття недільної школи. Роками Союз Українок охоче допомагав грошима молоді з парафії, підтримуючи їх делегації на національних з’їздах та відвідуваннях українських літніх таборів.

Участь у діяльності інших організацій

З самого початку Союз Українок мав активну громадську позицію і за межами парафії, як у інших справах української громади, так і у діяльності Конґресу Українців Канади (КУК). На початку своєї діяльності, відділ співпрацював з Канадським Червоним Хрестом, з Громадською Радою та Радою Жінок, де українська перспектива була озвучена раніше від інших організацій Канади.

Представники відділу ім. Лесі Українки брали участь у з’їздах Союзу на рівнях провінцій та країни в цілому, окрім цього вони виступали як регіональні представники організації. Вони також святкували усі визначні дати Союзу Українок Канади, включно з 70-ою річницею у 1996 році. З цієї нагоди відбувся офіційний обід, приготовлений членами відділу ім. Лесі Українки та проведений у приміщенні церкви. На це прийняття були запрошені посол України в Канаді Володимир Фуркало та інші представники посольства.

Багато років Союз Українок допомагав й надавав можливу підтримку потребуючим українцям у Південній Америці та Українській Православній Церкві у Польщі. З проголошенням незалежності України у 1991 році зусилля жінок з Союзу були скеровані на допомогу українцям з різних регіонів, шляхом збору та пересиланням одягу, шкільного приладдя та медикаментів. Весь цей час Союз Українок матеріально підтримував випуски таких друкованих джерел як «Промінь» (двомовне видання Союзу) «Ukrainian Voice» (канадсько-українська газета) та «Вісник», або “The Herald” (газета Української Православної Церкви Канади), Український Музей Канади у Саскатуні, провінція Саскачеван, коледж Св. Андрія у Вінніпезі та Фонд Дітям Чорнобиля.

Діяльність

За минулi десятиліття діяльність, що характеризує роботу відділу ім. Лесі Українки, включала:

  • Виставку національного мистецтва та ремесел з використанням предметів з експозиції відділення Українського Музею Канади у Торонто;
  • Представлення історичного українського вбрання під час святкування сторіччя Канадської Конфедерації (1967 р.);
  • Презентацію українського сучасного та історичного вбрання у Національному Центрі Мистецтв – NAC (1975 р.);
  • Святкування на честь перших поселенців з України у Канаді;
  • Проведення виставок художників, які мають українське походження, в тому числі Уільяма Курилика, Петера Шостака та Ярослави.
  • Участь у багатокультурному заході City of Ottawa’s Homelands з павільйоном, де демонструвалися українські звичаї та історія (1979 р., 1982 р.);
  • Вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору (1932- 33рр.) у Базиліці Нотр-Дам у Оттаві (1983 р.);
  • Святкування з проведенням концертів, виставок та лекцій з нагоди тисячоліття прийняття християнства на Україні (1988 р.);
  • Виставку української культурної спадщини у Музеї Цивілізації (1900-ті);
  • Вшанування жертв Чорнобильської катастрофи на п’яту річницю трагедії (1991 р.);
  • Участь у Фестивалі культур Оттави (Ottawa’s Festival of Cultures). Зал собору був використаний як павільйон української культури та був прикрашений за участю членів Союзу Українок та парафіянами. Цей павільйон зайняв перше місце та отримав нагороду за програму та презентацію культурних і релігійних звичаїв (1995 р.);
  • Спільно з Конґресом Українців Канади участь у панахиді за загиблими під час Голодомору в Україні, а також покладання вінку до Монумента прав людини в Оттаві (1998 р.);
  • Фінансування та організацію мистецького показу картин «Квіти Біблії» та розпродажу за участю художниці з Едмонтону, Лариси Сембалюк-Челядин (2000 р.).

Висновок

Члени відділу ім. Лесі Українки щиро присвятили багато років свого життя служінню Українського Православного Собору Успіння Пресвятої Богородоці і життю української громади Оттави. Відданість та любов до українських традицій об’єднала їх та зробила сильнішими, а вони поділилися цією силою з нашою церквою та спільнотою. Усі ці 60 років Союз Українок продовжує справу підтримки церковних проектів та діяльності, скерованої на популяризацію української культури, мови, звичаїв та релігійної спадщини у нашій федеральній столиці.

Члени відділу ім. Лесі Українки починаючи з 1960 року

 

Президенти Союзу Українок Канади відділу ім. Лесі Українки в Оттаві

повернутися до сторінки Союзу Українок Канади >>>